Я працював у книгарні
Я працював у книгарні
Приблизно пів року я працював у книгарні. Багато моїх знайомих були впевнені, що на роботі я нічого не робив окрім того, що читав книжки та отримував за це гроші. Звісно, на перший погляд тобі може здатися, що робота в книжковому для книголюба — це один кайф, але насправді все не так класно, як хотілося б. Тому, якщо ти думаєш, що робота з книгами — це легка робота і хобі, за яке тобі платитимуть гроші — не засмучуйся одразу.
Все почалося зі знайомства з книгарнею. Одного разу, прогулюючись Харковом на першому курсі навчання, я помітив велику (як мені тоді здавалося) книгарню, яка була наповнена світлом, книжками та ароматом кави. З того моменту вона стала для мене місцем сили, яке я часто відвідував і повертався до гуртожитку з повними торбами книжок. Звісно оголошення про вакансію книгаря не могло пройти повз мене, і я вирішив, що хочу працювати там, де навколо мене будуть книги і люди, які люблять книжки та запах кави. Мені здавалося це хорошою ідеєю (спойлер: ні).
Я пройшов стажування і приступив до роботи. Кожного ранку я приходив відкривати книгарню, яка так вдало була неподалік від мого гуртожитку. Думка про те, що я можу дістатися до своєї роботи пішки за 15-20 хвилин у величезному мегаполісі, була вагомим аргументом, чому це робота мрії. Щоранку на мене завжди чекав подарунок від місцевих безхатьків — три порожні пляшечки настоянки глоду (бояришнику), які вони залишали біля сходинок. На свята мені щастило більше і під дверима стояли п'ять, а то і більше маленьких пляшечок. Але слід підкреслити, що Харків — це культурне місто, тому безхатьки ніколи не били ці пляшечки, а культурно залишали як згадку про те, що у когось була весела ніч.
Про відвідувачів книгарні слід написати окремо. Більшість з них цікаві та приємні люди, але були й винятки. І чомусь згодом їх ставало все більше. Можливо, це тому, що від ейфорії перші місяці я не помічав недоліків.

Був окремий тип відвідувачів, які заходили до книгарні і ніяк не реагували на привітання. Таке враження, що тебе не існує, і виконуєш ти тут суто декоративну функцію: «Стояти та усміхатися». Одного разу такий відвідувач дістав найнижчу книжку зі стопки надходження, яке ще не встигли розкласти по полицях. Всі книги попадали на підлогу. Він спокійно подивився на них, а потім на мене, потім знову на них і сказав: «Я тут вам роботу знайшов». Розвернувся і пішов геть з зухвалим виразом обличчя. Радий, що хоч щось приносить йому задоволення.

Книгарня — це місце контрастів. Під час вибору книжок, одна жінка підійшла до каси та почала скаржитись:

«Ну це зовсім не годиться, ну зовсім. Такий маленький асортимент, нічого цікавого», — сказала вона, розвернулась і пішла.

Через кілька секунд до каси підходить інша жіночка з купою книжок у руках, яка захоплено розповідала про величезний асортимент наявних книг. Слід сказати, що книг було справді багато і на різні смаки. Нові надходили нам двічі на тиждень. І тут навіть не розумієш, кому вірити. Ми намагалися замовляти книги на різні смаки та у різних жанрах. Можливо, деяким людям просто не варто намагатися догодити. Їм нічого не цікаво, крім думки, що хтось інший ну зовсім погано робить свою справу.

Частиною моєї роботи було розставляти книжки по полицях у відповідних секціях за жанрами. Але, на мій найбільший подив, відвідувачів цікавить зовсім не акуратні полиці з книгами, не експозиції та не вітрини книгарні. Їхній погляд завжди прикутий до книжок, які лежать у картонних коробках, які ми розставляємо при надходженні. І немає значення, чи ці книги є у нас на полицях, чи вітрині — у коробці завжди краще. Цим вони нагадували мені котів, яким ти купуєш котячі ліжка та хатинки, а вони замість цього граються та лежать у коробках, в яких ці товари принесли господарі.
Можу стверджувати зі свого досвіду, що у багатьох книгарів ввечері після роботи точно болять ноги та спина. Чому? Якщо підрахувати скільки кілограмів (ящиків з книжками) піднімає та рухає книгар за місяць, впевнений — там точно буде декілька тонн. Розставлення книжок по полицях ускладнює те, що відвідувачі часто набирають купу книг та забувають, де їх взяли. Тому вони розкладають їх за власними уподобаннями. Так часто релігійну літературу можна знайти у розділі фантастики.

Якщо говорити про речі, які можуть налякати під час роботи у книгарні — то це робота з дивними людьми. Вони приходять, починають нормально спілкуватись, а потім обов'язково випалять якийсь перформанс. Одного осіннього дня до нас зайшов звичайний чоловік, який хотів придбати книжку для дитини.

— Скільки років дитині? — запитую я, щоб краще порекомендувати книгу.

Він змінився в обличчі й каже:

— Ой, а ти знаєш, я тут їду до Полтави, там у мене дядько вчора помер. Уявляєш? Взяв та помер. Ха-ха, — почав він реготати, а його щелепа почала клацати та цокотіти.

Він почав наближуватися, точно порушуючи межі особистого простору та продовжував розповідати про смерть так, ніби це звичайна річ, як вийти до АТБ по цигарки. До речі, після такого трешу книжкова магія та атмосфера вмить зникають. Це може безслідно для тебе пройти, якби це було раз, або два, або три… Але коли це відбувається з особливою регулярністю, ти замислюєшся, чи зможеш витримати це все.

Ти згадуєш, що хотів читати книжки, але не можеш дозволити собі такої розкоші у книгарні. У тебе просто не вистачає часу. А як їх потім радити? І навіть якщо ти прочитаєш якусь книгу, чи буде достатньо цієї однієї? Відвідувачі так дивуються, коли ти говориш, що саме ту книгу, яка їх цікавить, ти ще не читав. І байдуже, що тих книжок там тисячі, а ти один.

Згодом ти перегораєш, і робота у книгарні більше не приносить тобі того задоволення, що на початку. Ти розумієш, що працюючи тут ти втрачаєш найголовніше — бажання читати. Коли ти по-справжньому любиш книги та це місце, ти обираєш зберегти для себе хоча б частинку тієї книжкової магії, що залишилась. Ти звільняєшся, і тепер ти не книгар.
Хочу наголосити на тому, що я знову читаю та люблю книжки, іноді забігаю назад до колишнього місця роботи, але відчуваю себе якось ніяково. Немов зрадник, який кинув все і втік. Кинув складну, але потрібну для нашого соціуму справу. Якщо ви любите книжки — це не означає, що ви зможете їх продавати.

Книга — це найкращий та легальний засіб для втечі від реальності і проблем. Це ліпший подарунок на будь-яке свято. Їх з особливим трепетом підбирають для дітей, сестер, чоловіків, бабусь і всіх, всіх, всіх. Книгарня знову для мене місце сили. Це заслуга людей, які виробляють книжки та продають їх. Робота книгарів складна з багатьох причин. Тому наступного разу, коли ви відвідаєте книгарню у своєму місті — посміхніться тим, хто там працює. Іноді нам усім це необхідно.
Текст
Ілюстрації

Андрій Носач
Pjaschanka
ще! ачьонє?