Як я відпустила волосся на тілі
Як я відпустила волосся на тілі
Вперше я поголила ноги в 12. Мама завжди говорила: «Чим раніше це зробиш, тим більше буде рости. Доню, не поспішай». Але мені вже не сила була терпіти. Здавалося, що гоління — це дорослішання. А мені ж і так 12, це вже ого-го.

Одного разу я їхала в маршрутці і побачила жінку років 30-ти з неідеально поголеними ногами. «Який жах,» — подумала я і урочисто собі пообіцяла, що на моїх двох ніколи не буде таких темних крапочок.

У той день я довго возилась у ванній, розбиралась як усе працює: в станок постійно потрапляло волосся і доводилося його промивати, нічого не виходило. Я навіть декілька разів порізалась.
Та через хвилин 40 вийшла звідти з гордо піднятою головою і сказала старшому братові: «Ану проведи рукою по нозі». Брат також здивувався, що шкіра на ногах може бути такою гладкою. Тоді весь вечір я провела розглядаючи ноги без волосся. Шкіра була така ніжна, я все проводила рукою вздовж і впоперек і насолоджувалася.

Потім завдань додалося, я почала голити під пахвами, потім зону бікіні. Мені було так незвично, що у ванній щовечора мене чекає скільки роботи. Не забути поголити цю частину, потім цю, потім іншу. З часом звикла і перестала помічати скільки часу на це йде. Але спочатку здавалося, що доросле життя таке складне: треба тримати в голові скільки інформації — намастити гелем, поголити, намастити кремом, повторити.
Намастити гелем, поголити, намастити кремом, повторити. І так щоразу.
Якось мама купила епілятор — це був великий день. Я одразу вирішила, що мені це треба спробувати. Було страшно торкнутися ноги цим металевим прибором: здавалося, що зубчики вирвуть мені шкіру, м'язи і взагалі відірвуть ногу. Відчувала ніби добровільно погодилась вкласти ногу левові у пащу.

Мама погодилася допомогти. Торкнулася легенько ноги і відсахнуналась, бо я видала такий крик, ніби дивилася фільм жахів. Сили стало на те, щоб проепілювати половину ноги. Я ридала, задихалася від болю і вирішила, що на цьому наші стосунки з епілятором закінчаться. Але розрив стосунків ніколи не був моєю сильною стороною. Я спробувала ще раз, потім ще і ще, згодом біль став менш нестерпним. Я звикла, змогла голити ним ноги до коліна.

Якось мій перший хлопець подивився на волосся над колінами, яке було ледь помітне, тому що я майже ніколи не голила ту частину ноги. І усміхаючись сказав, як до дитини: «Ой, а хто це тут волосся не поголив?».
Мені було 17. І я була така зла, що відвела його до себе додому, дістала епілятор і змусила спробувати поголити маленьку ділянку на його нозі.
Він так пищав!
Після цього ніколи не говорив мені нічого про волосся.
Але, мушу сказати, і сам хвилювався, якщо його тіло мало не ідеальний вигляд.

Потім з'явилася нова проблема. Після виривання однієї волосини виростала нова, яка вростала в шкіру. Тоді голи їх — не голи, вони будуть рости під слоєм шкіри, і нічого ти їм не зробиш. Все ж з епілятором ми вирішили покінчити.

У 19 років я почала жити з хлопцем і гоління стало щоденним ритуалом, як чистка зубів. Подруга порадила: «Спробуй шугаринг. Це коли гарячим цукром виривають волосся. Після місяця процедури волосся стає ледь помітним і не вростає під шкіру».
Майстриню звали також Яна, вона сказала мені відростити декілька сантиметрів на ногах і приходити через місяць. Я відростила скільки змогла. Вона з підозрою подивилась на мене і сказала: «Ну і як я буду це виривати? Вони ж коротесенькі». Я чесно їй пояснила, що не уявляю, як можна жити з хлопцем і відростити довге волосся на ногах. Тезка зрозуміла мою проблему і доклала усіх можливих зусиль, щоб провести процедуру з тим, що є. Дивно, що нам і в голову не прийшло, що займатися сексом можна і без депіляції. Наявність чи відсутність волосся — далеко не найважливіший атрибут у сексі.
Хлопець за хлопцем змінювали один одного, а станок залишався обов'язковим атрибутом у моїй косметичці.
Гоління для мене стосувалося не лише партнерів. Мій друг якось сказав, що спокійно ставиться до багатьох речей, але ніколи не ляже спати в ліжко з дівчиною з небритими ногами. У нього колись залишилася ночувати подруга, яка сказала, що у неї небриті ноги — він приніс їй новий станок і відправив у ванну. (Вибач, знаю, що тебе за цю історію багато хто зненавидить).

Я жила з якимсь страхом, що волосся — це погано. Але завжди цікавилася, чому бридким здається тільки волосся на жіночому тілі? Коли хлопці не голяться — це всіх влаштовує, і ніхто не каже їм, що вони божевільні, гидкі і недоглянуті. А ми ж однаковісінькі собі створіння — ссавці, хомо-сапієнси, люди чи хто там ще.
Рік тому я побачила, як моя подруга в інстаграмі гордо виставляє на огляд іншим волосся під пахвами. Мені не було огидно. Але було дуже незвично, всередині боролися суперечливі емоції. Вона називала це своїм стильним аксесуаром, і я захоплювалася її сміливістю. «Це ж треба так класти хуй на думку інших», — я була впевнена, що через ці фото в інстаграмі на неї вилилося чимало гівна від людей, які мають інші уявлення про «жіночу красу». Вона раніше боялася, що ніхто не захоче займатися з нею сексом, якщо у неї буде волосся в зоні бікіні. А потім зрозуміла, що це вона не хоче займатися сексом з тими, для кого це наскільки важливо.

Тому, коли я вирушила у тривалу подорож, зрозуміла, що це шанс спробувати прожити максимально довго без депіляції свого тіла. Мені здавалося, це буде одне задоволення, бо порізів на тілі менше, використання пластикових станків і шкоди природі менше, часу на ванну витрачатиму також менше — одні плюси. Та і це ж природно для організму, переконувала я себе.
Так я вперше в житті залишилась наодинці

з собою і своїм волоссям.
Перші дні мені було максимально некомфортно, все чесалося, я відчувала себе печерною людиною. Моїй сусідці, честь їй і хвала, довелося вислухати багато ниття і питань, на кшталт «а коли перестане...? а це нормально, що..? а що, якщо...».

Кожного дня похід у ванну був для мене стресом.

Я терла і терла тіло мочалкою, бо мені здавалося, що воно недостатньо чисте. Я стала купатися набагато довше, ніж зазвичай, бо не відчувала себе до кінця чистою. Виходила з ванни завжди з нахмуреним обличчям. Та все ж мене радувало, що я не травмую свою шкіру. Бо сусідка все жалілася на місцеву воду і показувала як на ногах утворюються маленькі краплини крові, що перетворюються на потічки і не висихають годинами. Та у мене самої є чималенькі шрами на ногах, що нагадують про ще дитячі помилки під час гоління. Якщо зазвичай на місяць я використовую десь три станки, то за цей місяць використала один станок один раз. Та рахувала я не використаний пластик чи витрачені гроші, а кожен день свого негоління.
Виявилося, що я навіть не знаю, як виглядає моє волосся.
Можливо забула, можливо і ніколи не знала, адже за останні 11 років я його не бачила. Уявляєте прожити 11 років життя і не знати, якого кольору волосся на твоїх ногах! Не знати, яка у нього структура. Було так незвично бачити волосся довжиною 0,2 мм, 0,5 мм, потім 0,7 мм. Відчувати його. У мене ніби з'явилася нова частина тіла, яку хотілося вивчити.

Я здивувалася, що воно не росте, як у хлопців, по всьому периметру ноги. На деяких ділянках волосся просто не було, воно росло ніби кущиками в полі. Коли воно стало довшим, то пом'якшало, як від Silan під час прання. Його можна було гладити і це створювало враження, що я не так сильно ненавиджу волосся на своєму тілі.
Але це було не так. Як тільки я зібралася на побачення — все одно зробила депіляцію всього тіла. Не відчувала себе достатньо впевнено.

Соромно зізнатися, та я витримала рівно 9 днів. Але яка ж щаслива я вийшла з ванни, відчуваючи, що я нарешті чиста і нічого на моєму тілі мені не заважає.

Але потім мені стало страшно: «Як же у мене промиті мізки чиїмись уявленнями про красу, що власне тіло і його природа здається мені бридким?», —подумала я. І знову спробувала провести експеримент. Я зателефонувала мамі і сказала про цю ідею: «Яки-и-и-ий жах, доню!», — увімкнула вона режим дівчинки і тут же сама додала, що це було нормально в 80-х, коли вона була маленькою, але за цей час уявлення про красу так змінилися. Вона сама не розуміла, коли і чому її погляди так еволюціонували від волосся — це норм, до волосся — це фу.

Я вирішила спробувати ще раз. З другого разу було простіше. Мене не так сильно дратувало своє тіло, і взагалі я намагалась зберігати спокій будистського монаха.

Як багато дівчат, поки зима я не голила волосся на ногах. Мені стало цікаво побачити, як виглядатиме моє тіло. Іноді я дивлюся на ноги і починаю сміятися — це все ще незвично і весело, але вже не огидно. Одного разу в тренажерному залі я робила вправи з підніманням рук і раптом усвідомила, що мені не соромно, що я не лялька-барбі, а людина, у якої росте волосся. Гордо закінчила вправу і щаслива пішла додому.

Але перед наступним походом в зал я все ж депіляцію зроблю, для власного комфорту. Проте я знаю, що волосся на тілі більше не змусить мене відчувати себе некрасивою, несексуальною чи бридкою.

Я начиталась інформації про голівудських зірок, які спокійно виходять на червону доріжку з волоссям на ногах. Про дівчат, які люблять своє тіло таким, як його задумала природа, а не фешн-журнали. Почитала про тих, хто спокійно тримається за поручні в метро і навіть не дивиться на обличчя людей, які корчать гримаси, коли бачать їхнє волосся під пахвами. Я зрозуміла, що еталон краси визначає кожен сам для себе.

Якщо моя подруга вирішила не голити волосся і відчуває себе красивою — оточуючі будуть вважати її красивою. Я переконана, що ніхто і слова не скаже проти твоїх переконань, якщо ти сам в них віриш і можеш стати на їхній захист. Але, якщо ти почуваєш себе невпевнено, то ніяке гоління не допоможе відчувати себе красивішим.
Треба просто любити себе. От і все тут.
Текст
Ілюстрації
Верстка
Яна Проценко
Дарина Скульська
Ірина Шарова
ще! ачьонє?