Кінець стосунків
Кінець
стосунків
Три історії про розставання і життя після нього
Кінець Трагедії, початок Незалежності
Я сиділа на сеансі у психолога і намагалася не розплакатися. Вона пояснювала, що в 19 років, коли ми почали жити разом ми були одними людьми, а в 21 — стали зовсім іншими. Це вік такий, і нічьо страшного немає, ми ростемо і йдемо різними стежками. Але коли тобі трішки за 20, всі любовні трагедії здаються Трагедіями з великої літери.

Потім був інший психолог, вже чоловік, який давав протилежні поради. Але ні ті, ні ті не допомагали. Я приходила додому, бачила, якими чужими ми стали і приймала ванни сліз, закриваючись в душовій.
Я не уявляла, як можна жити не разом, як можна перестати любити одне одного і спати в обіймах одне одного. Тому до останнього ігнорувала факт, що ніякої любові вже немає, і тримає нас разом лише страх, що окремо ми жити не вміємо. Готувала йому вечері, прощала пріоритети, в яких мені не було місця, і писала ліричні вірші на мокрих від сліз папірчиках, поки він спав.

Я намагалася піти декілька разів. Ми переїхали в чуже місто, де у нас не було нікого з рідних чи друзів. Тому я пішла на декілька днів жити до одногрупниці, де всі курили у вікно, а речі пахли димом.
Скоріше за все, з мого боку, це була дитяча маніпуляція, якою я хотіла змусити його зрозуміти, що без мене йому буде погано. Вийшло. Коли я повернулася за речами, він попросив повернутися — і я повернулась.

Краще не стало. Так тривало ще десь півроку. Я йшла з дому, а на ранок викликала таксі і їхала до нього, бо мене пожирав якийсь тваринний страх, що без нього я не виживу. Це була сильна дитяча віра у те, що тобі може хтось належати, а ти комусь.

Зараз я розумію, що для розставання мені було не достатньо байдужості, драм, сліз і скандалів. Треба був поштовх, сильний привід, який би вже не дозволив переступити через гордість і повернутися. Ми поїхали на відпочинок, де він такий привід мені дав. Це була навіть не зрада, а банальний флірт, який показав, як далеко все зайшло. Мінус моїх 10 кілограмів, мінус багато нервових клітин і мінус декілька зайвих у моєму житті людей.

У літаку він намагався взяти мене за руку, я мовчки її прибрала. Вдома я зібрала всі нажиті за два роки речі, за дві години. Він плакав, я плакала, сказав, що я все одно не витримаю і йому ще позвоню. Минуло три роки, ми бачилися на вулиці лише один раз — не привіталися.

Тоді, коли я закрила двері, я плакала через нього останній раз. Якимось магічним чином, після того, як я віддала йому ключі від квартири, я перерізала останні ниточки, що нас пов'язували і звільнилася.

Моє життя не було таким наповненим і цікавим ще ніколи. Почалися тусовки, знайомства на вулиці, музика, танці, вино, друзі, красиві люди, багато пригод, подорожі, ще більше вина. Це ніби вийти з тривалої коми і відкривати життя заново. Я ні разу не шкодувала про наше розставання. Дуже вдячна йому за все, чого мене навчили ці стосунки.

Якось ввечері, за келихом вина, подруга сказала, що те як я живу — спроба заповнити пустку, яка утворилась після нього. Але хто знає, може пустка є всередині кожного і всі заповнюють її по-своєму. Заповнювати стосунками, що роблять мене нещасною, я більше не хочу.

Я довго не зважувалась знову втратити свою незалежність і почати з кимось заново. Але зараз я знайшла того, з ким щаслива і знаю, що якщо перестану бути щасливою — то мені не страшно буде піти.
Друзьями остаться не получилось
Когда я расстался со своей девушкой, мне было 23 года. А это означало, что почти треть своей жизни я провел в отношениях. Мы были вместе 8 лет.

Когда ты начинаешь отношения в 14 — это просто сумасшедший аттракцион. У вас скачут гормоны и вы ругаетесь, миритесь, расходитесь, сходитесь. А самое главное — вы взрослеете вместе. И это очень важный момент вообще в любых отношениях, потому что с каждым годом вы притираетесь, приобретаете общие привычки, общих друзей и общие планы. 8 лет — это целая общая жизнь. Вы везде вдвоем и все вас воспринимают как одно целое, и по отдельности вас нет.

Такой срок означает, что уже больше нет цветов, особой романтики и каждодневных звонков. Вы просто доверяете друг другу и тащите свою повозку.

Было ли мне сложно окончить отношения? Конечно да. Было ли это смело? Абсолютно. Но об этом я тогда не думал.

Закончить такие долгие отношения не так то просто, как вам кажется. Эту мысль я вынашивал по меньшей мере несколько месяцев. Прибегая к легким наркотикам, с помощью которых я хотел познать дзен и найти тот баланс который искал, и то важное для меня решение.
Самое большое заблуждение – это мысль о том, что как только ты станешь свободным, ты сразу же начнешь жить на полную и делать все, что захочется. Не нужно ни перед кем оправдываться и рапортовать. На деле же это глубокая яма, в которую ты срываешься и ждешь, когда уже долетишь до дна, чтобы с новыми силами начать путь наверх.

Попробуйте отказаться от какой-то привычки, которая у вас с самого рождения за один день. У вас не получится, никак. А чтобы это контролировать, нужно постоянно об этом думать, пересиливать себя, крепко стоять на своем.

Все это я ощутил чуть позже. А тогда я ехал со своим другом в его тринашке, попивая кофе, на встречу к ней и думал, что я сейчас все ей скажу и мы разойдемся друзьями.
Она вышла, я сказал, она не поверила. Отрицание, торг, депрессия, принятие. Когда она уходила она сказала самое важное: «Если ты рассчитывал, что после этого мы останемся друзьями, ты глубоко заблуждался». И она ушла.

Каждый наш общий друг посчитал нужным высказаться по поводу расставания. Кто-то переубеждал меня, кто-то жаловался на свою судьбу, но мало кто вообще меня поддержал. Думаю, им было все-таки тяжелее всего, потому что они не знали на чью сторону встать и с кем дружить. Поэтому ближайшие пол года, а то и год, я выпал со своей компании, а потом и вовсе поменял ее. К слову, большинство выбрало ее сторону, и это было даже хорошо. Потом были уже новые люди, которые не знали про мой опыт и не напоминали о нем.

Расставание было сложным, но это было нужно. После двадцати наши пути разошлись, и мы стали чужими. Тогда мы еще встречались. У каждого появились свои цели в жизни. И они были словно две прямые. Те самые, которые никогда не пересекаются. Я не хочу оправдывать нас, себя или еще кого. Просто факт. Мы выросли, и стали другими — теми, чьи дороги должны разойтись.

Кстати, она была тогда права: мы так и не стали друзьями. Даже спустя 8 лет, на свое день рождение я получаю скромную смс-ку с попсовым текстом. Но я ни капли не жалею. Жизнь такова — кто-то уходит, кто-то приходит. И я знаю, что тогда сделав большую жертву, сейчас я вознагражден счастьем.
Фізична і психологічна зима
Недавно мені виповнився 21 рік. І це був перший день народження, коли мені стало байдуже на вік, як і власне на всі ці гівняні плани, які б я мала прописати. Так само байдуже стало на досягнення за 20 років, якими б я мала похвастатися в окремому документі під назвою «20» у папці під назвою «жизнь», а потім вилити це все в Інстаграм зі своїм загадочним портретом. Я б саме так і зробила, якби не вигорання і все те паршиве, що відчуваєш, коли зникають емоцій.

Це був листопад, коли я вирішила завершити стосунки, які тривали 3,5 роки. Ми жили разом уже 2 роки. І навіть зараз я можу з упевненістю сказати, що це були чудові стосунки, чи радше партнерство. Але жизнь така, що певний час ти по інерції найобуєш себе, що маєш досі почуття до людини. Запевняєш себе, що всьо нормально і може б це навіть (їй-богу) перейти на новий рівень — вийти заміж і народити дитину, бо саме це врятує ваші стосунки. Але це все дуже гарне самонайобування — той рятувальний круг, який не врятує тебе в крижаній воді.

Так я почала шукати квартиру. У певний момент сказала, що вже нічого не відчуваю до людини і переїхала. Мені було ок. Ми розійшлися спокійно, що власне і було схоже на нас. Я жила добре рівно місяць. Поки не вирішила перша написати колишньому, що «давай от зустрінемося, я здається якісь речі ще маю забрати з квартири; да-да, повечеряти можемо». Ми повечеряли і потрахалися. Зранку я прокинулась, а він мене не обійняв, і вперше повівся так, наче я абсолютно чужа. І я відчула цей холод, як фізично, так і психологічно.
Це був крах моїх очікувань, і мій мозок просто не був готовий до такого повороту. Хоча це було досить логічно. Просто ми, дєвочьки, хочемо думати, що за нами будуть страждати, а коли повернемось, нас приголублять і пригріють. І що нас завжди чекають. Але це, бляха, не так.
Тоді я вийшла з квартири і вперше нічого не відчула — ні радості, ні суму, ні сорому, абсолютно ні-чо-го. На вулиці вже відчувався приплив весни — моєї улюбленої пори року. А я йшла, плакала і відчувала пустоту — як всі емоційні імпульси звелися до однієї прямої.

Потім я плакала наступних 3 місяці. Жила з перманентним бажанням не прокинутися зранку, відкрити двері авто на швидкості і викинутись, чи періодично підходити до краю балкону і не відчувати страху, попри власну боязнь висоти. Я ходила на пусті побачення з Тіндер-метчами, мала секс з випадковими людьми й інколи негативний досвід, який не приносив мені болю, огиди чи розчарування.

У той час шукала бодай щось, що принесе хоча б якусь емоцію. Навіть найгіршу. Навіть біль. Зробила ню-фотосесію, мала секс з дівчиною, секс з хлопцем, коли в кімнаті була інша дівчина, сходила на побачення з хлопцем, який захоплюється бдсм і хотів, щоб я поводилась як рабиня.

Чому так багато сексу? Тому що я дуже тактильна, а ще оргазм приносив хоча б якийсь імпульс у моє життя. Я не вживала наркотиків і не вливала в себе алкоголь, бо вважаю, що це тільки погіршує все. Ти втрачаєш фізичну чутливість, і не більше. Бо проблема залишається в голові. Періодично мені ставало краще і я казала собі, що все це лайно тимчасове, що мене попустить — просто треба час.

Вже пройшло більше, ніж пів року. Через нечутливість я стала більше говорити, попри те, що дуже сором'язлива, почуваюся більш впевненою. Але кожного разу, коли залишаюсь сама, думаю, чи повернуся до життя, яке вважаю повноцінним — з емоційним наповненням, радістю від простих речей і відчуттям цінності життя.
Якщо вам цікаво, чому не йду до психотерапевта — у мене немає поки на нього бабла. Але я стараюся, й вірю, що в мене вийде пережити до кінця це лайно. Бо shit happens, крихітки, і кожен має це перейти-переповзти-і вилізти іншою, більш сильною, людиною.




Ілюстрації
ще! ачьонє?