Як і навіщо я тримаю смердюче сміття на кухні?
Як і навіщо я тримаю смердюче сміття на кухні?
Компост — це відходи, які перегнивають за відносно короткий час та утворюють добриво для ґрунту. У нас в селі, в кінці городу була яма, яку ми називали гнояркою (може у вашому селі інакше) і зносили туди все, що може перегнити.
Коли я переїхала жити в місто, мене постійно бентежило оце нерозділення відходів, і я задумалася як це вирішити. Потім авторитетні люди в світі сортування сказали, що можна компостувати сміття вдома. Згадуючи гноярку в кінці городу і її аромати, мене ця ідея якось не надихнула спочатку. Всяке є, подумала я, і забула про це на певний час. Але згодом, коли я вже дійшла до сортування майже всього, що можна окремо здати і переробити, думка про компост в квартирі знову повернулася.

Погуглила я в інтернетах, попитала в гуру сортування — кажуть, купляй ЕМ-контейнер, бокаші, і буде тобі щастя, нічого не смердить, все прекрасно.
ЕМ-контейнер — ємність об'ємом 20 літрів для ферментації харчових і органічних відходів і отримання якісного поживного добрива у вигляді компосту чи рідини. Виготовлений з харчового пластику.
Ну і ладно, думаю я. Якраз подзвонила мені бабуся, ну і я їй похвасталася. А вона замість того, щоб як зазвичай сказати мені «не занімайся єрундою», каже «то це ж не треба купляти добриво для квіток і розсади, я теж таке хочу, заказуй і на мене». Мене це взагалі окрилило, якщо навіть бабуся одобряє — це напевно справді щось дуже хороше. Короче замовила я два відра, два кіла бокашів і чекаю…
Дочекалася: щаслива забрала з пошти, ну і треба ж починати якось його робити, а реально стрьомно. Скільки сміття можна викинути за раз? Скільки бактерій треба висипати на нього? Як треба подрібнювати сміття (квашений огірок - це велике сміття чи маленьке)? Ну і головне питання — коли ж воно перегниє і стане довгоочікуваною земелькою (бо у людей на фоточках виглядає як земелька)?

В перший тиждень я заглядала туди чи не кожен день, а то і частіше, але сміття як лежало притрушене бокашами, так і лежить. Мабуть йому холодно, подумала я і забрала з балкону на кухню. Воно не смердить, сміття виносити тепер взагалі не потрібно, одним словом всі щасливі.

Десь через 3-4 тижні я помітила, що внизу вже зібралося чимало водички (там є спеціальний резервуар і такий краник, щоб злити). Злила водичку, у мене вийшло приблизно 700-800 мл, нічого не смердить (тільки запах самих бактерій, чимось нагадує живі дріжджі). А відро тим часом наповнюється і постає логічне питання, куди ж його дівати, бо як перегній воно ще очевидно не готове, а відро займає. Тут треба зазначити, що в інструкції написано взяти пакет з дірочками і покласти в середину, але не важко здогадатися, що я проти використання пластикових пакетів і звісно просто кидала сміття у відро.

Десь тиждень я ходила в роздумах, що ж робити, за цей час в моєму відрі з'явилося ще одне життя у вигляді оранжевої пухкенької плісняви (це був цвілий хліб), я вже почала трохи переживати, але є ж стандартне вирішення усіх проблем — подзвонити бабусі ще раз. Разом ми дійшли висновку, що треба його пересипати в пакет і залишити у спокої, щоб воно все до кінця перегнило.
Я насправді вже хотіла пересипати своє сміття, щоб же подивитися, як воно там внизу: чи готове. Спочатку треба було злити залишки рідини, ну і як людина досвідчена в цьому взяла банку побільше (бо минулого разу знадобилося аж 2), ну і давай зливати. Відкрила краник, а воно смердить приблизно як славнозвісна гноярка в кінці городу в розпал липня. Тут я вже відчула щось недобре, але діло ж треба довести до кінця. Знайшла найбільший і найміцніший пакет — і давай пересипати. Ох, як же воно смерділо, в мене аж почали боліти очі від того. Запах розплився на всю квартиру.
Винесли його на балкон, брудне відро накрили кришкою, теж винесли на балкон, зачинили двері і нарешті вдихнули більш-менш несмердюче повітря. На наступний день балкон майже не смердів, відро я вимила, поставила сушити і тепер думаю як бути далі.

Віддала я той пакет бабусі в село, щоб вона його висипала на гноярку. Ну і так закінчилася моя провальна перша спроба. Але я так просто вирішила не здаватися.

Друга спроба закінчилася незрозуміло для мене, бо коли назбиралося десь піввідра, ми поїхали з дому на місяць. В нас жила мама мого хлопця і, як вона мені сказала, вони його висипали в себе на городі — не таке вже й погане закінчення, як на мене.

Коли я повернулася через місяць, то була налаштована твердо як ніколи. Зрозуміла, що треба мати два контейнера, щоб поки один перегниває, то інший можна було наповнювати. Якраз бабуся зізналася мені, що в неї теж дуже засмерділося те сміття і вона вирішила, що це тільки для літа таке задоволення, коли можна нормально провітрити.

Так у мене стало два контейнери. Один я наповнила десь за місяць, можливо трохи більше, і вже місяць він у мене благополучно стоїть (признаюся чесно на відкритому балконі, але перших два тижні стояв у квартирі і не смердів, якщо не відкривати кришку).
Я злила з нього більше літра рідини-добрива, якому бабуся в сезон розсади дуже рада, і завтра планую йти висипати в компостну яму, що в парку неподалік дому. Другий контейнер, який я наповнюю, теж не смердить. Будемо вважати третю спробу повністю вдалою.

Події описані в розповіді тривали з грудня до травня, життя одного компосту від початку наповнення до винесення з квартири приблизно 2-2,5 місяці, коштує один контейнер 350 грн, кілограм бокаши 55 грн (я використала за цей час десь півтора).
Текст
Ілюстрації
Верстка
Дарина Бузовська

Ірина Шарова
ще ачьонє?