Ми кинули курити
Ми кинули курити
Сигарета дивна річ — пробуєш вперше, думаєш, ну й гидота, а потім куриш роками. Далі вважаєш це гидотою, а кинути вже не можеш. Ми зібрали історії людей, що кидали курити — змогли всі, але не всі надовго.
Я кидав курити 1000 разів
Коли мені було п'ять чи шість років, ми зі старшим братом ходили в один із двох сільських магазинів, щоб купити цигарок. Продавчині тітці Оксані ми казали, що по папіроси нас послали хлопці зі стадіону, і висипали на прилавок гроші. Схема працювала кілька тижнів, ми ходили в ліс, курили і кривилися.

Одного ранку я прокинувся і побачив сердитих батьків і брата, що якраз жував цигарки. Справедливо це було не тому, що він старший, йому і вигрібати, а тому, що здав нас його однокласник і друг. Можливо, це і заклало відбиток десь в дитячій свідомості, що куріння — це авантюра і пригода (нехай смердюча й неприємна), а кидання курити — це зрада і втрата друга. Як-не-як, тоді я й кинув курити вперше.

Коли я закінчив школу, то поїхав навчатися до Харкова. У гуртожитку протримався півроку і якось, коли йшов із занять, купив пачку цигарок. Звичка досить швидко трансформувалася в залежність. Я це розумів і не надто тому опирався.

Перша усвідомлена спроба кинути курити в мене була пов'язана з вітчизняною пресою, адже навчався я на журналістиці. В 2013 році почала виходити українськомовна версія журналу National Geographic, на той час стаж курця в мене був близько двох років. В одному з номерів була велика стаття про довгожителів, з фотографіями усміхнених та красивих бабусь та дідусів. Не знаю, чому мене це так вразило, можливо, через ті фотокартки, де столітні виглядали свіжіше, ніж мої однокурсники з академії культури, але я почав думати про сенс здорового способу життя.

Проте кинути курити було замало, я почав чіплятися до друзів і знайомих, «відкриваючи їм очі» на шкідливість куріння. Переконував, що на ті ж гроші можна купити два кілограми яблук і їсти їх замість тютюну в перервах між парами. Купував яблука, приносив в академію і роздавав тим, хто погоджувався замінити перекур на перекус.

Тривало це десь два місяці, і я почав диміти знову, бо вирішив, що до старості ще далеко, а молодість з раціональним підходом до життя занадто неприваблива.
Як у багатьох, спроби кинути курити тухнуть при першій пиятиці. Мої наступні намагання розбивалися об перший же автостоп. Стопив я багато, тому, можна сказати, дивився на країну крізь димову завісу (інколи так вона виглядає симпатичніше, ніж є насправді). Через це задимлене минуле взагалі не можу уявити собі автостоп без цигарок. Це те саме, що й автостоп без шансону — малоймовірно й половинчато.

Далі, як і на кожного затятого курця, на мене чекав Аллен Карр і його «Легкий спосіб кинути курити». Поки читав цю книжку, моя байдужість до сигарет була категоричною та підкресленою, а вдячність до автора — безмежною. Читачі цього посібника із самонавіювання часто виглядають як фанатики, нагадують грішників, які нещодавно усвідомили всі свої гріхи, сповідалися і записалися у праведники. Виглядають трохи фальшиво і зовсім приречено.

Цього разу тютюнова перерва тривала, поки я читав книгу, чтиво розтягнув на півтора місяця. Як тільки дочитав і закрив книгу — відкрив наступну пачку цигарок. На цей раз без терзання себе за слабкість та відсутність сили волі. Після цієї спроби, як мантру, почав собі та близьким повторювати, що куріння — то юнацькі дурощі, і рано чи пізно я це переросту (як це мило і тупо, погодьтеся).

Згадати усі спроби кинути і спроби не почати знову важко, та й було їх занадто багато, щоб сприймати ці кидання серйозно. Тут можна хіба згадати ще Твена з його: «Кинути курити — найлегша справа у світі. Я знаю, бо робив це тисячу разів». Можна згадати ті часи, коли ця фраза ще видавалася кумедною і легкою.

Автор: Павло Стех
Я кинув курити раз і назавжди
Як кинути курити? Про методи того, як дійсно перестати піддаватись згубній звичці, написано і знято багато. Ціла індустрія обслуговує тих, на кому заробляють тютюнові корпорації. Боротьба з курінням зараз, мабуть, не менш прибутковий бізнес. Я ж розповім про те, як зав'язав із сигаретами без реєстрації та смс, без тренінгів і книжок.

Почав постійно курити я у віці 12 років. Дивуюсь, як мені тоді легше вдавалось купити сигарети без паспорта, ніж у 25. Вперше кинув курити я вже в 13 років. З тих пір не курив два роки. В 15 все пішло по новій, і тягнулось довгі наступні 11 років.
У шкільні часи все сприймається інакше, і ти, можливо, під впливом старших починаєш мавпувати їхні звички. Я народився в сім'ї курців, і для мене сигарети не були гріхом. І толерантність до диму я всотував ледь не від народження.

Персонаж Бенісіо дель Торо в «Місті гріхів» сказав наріжну фразу для кожного курця: «Знаєш, чому ніхто не може кинути курити? Бо курець завжди закурить, коли його справи кепські. А твої кепські». Це виправдання зі мною було все життя. Звісно, кожен курець знає смак ранкової сигарети з кавою, чи якогось іншого ритуалу. Мій друг, з яким я колись проживав у його квартирі, наприклад, без цигарки взагалі не прокидався. Він починав і закінчував свій день сигаретою. Я так не міг. Можливо, тому мені легше вдалося кинути. Але, господи, як же хочеться курити «під синькою», після амфетаміну, сексу, фільму. Куріння – це історія не лише про одну погану звичку. Вони йдуть пліч-о-пліч.

Мій однокласник, коли вже всі хлопці в класі курили за гаражами, ледь не бив себе в груди, хизуючись тим, що єдиний не курить. Але життя міняє всіх – з армії він повернувся в 2013 році не виймаючи сигарету з зубів. Він навчив мене прикурювати «по армєйски»: сигарета від сигарети. Курить він і досі, і про шкільні випинання не згадує.

Тут варто сказати про те, що в мене не дуже здорове серце, і курити мені не можна було взагалі. Річ у тім, що інколи в мене виникають приступи пароксизмів – я починаю втрачати свідомість в замкненому просторі без доступу «свіжого повітря». Каталізатор процесу – власне, алкоголь та сигарети. Одного разу після вечірки з купою алкоголю, ну і сигарет, я повертався додому з дівчиною в метро. У вагоні я починаю відчувати, що мої долоні пітніють, зір втрачає ясність, а на ногах стає важко стояти. Я як можу тримаюсь, не хочу лякати дівчину, та й їхати залишилось зупинки три. Думаю, витримаю. Але тут вже моя дівчина починає помічати, що щось зі мною не так.

Я напевно не зміг вже зв'язати два слова, оскільки ми виходимо з потягу на станції «Оболонь», і на сходах я ледь не втрачаю свідомість, чи таки втрачаю, бо зойку дівчини я вже не чув.
Я пам'ятаю, що впасти на підлогу мені не дали – під руки мене в останній момент підхопив якийсь хлопчина. Мені викликали «швидку», зібралась ціла підписка: кілька небайдужих, чергова по станції і поліцейський. Я починаю приходити до тями, натомість моя дівчина страшенно перелякана, адже це на її пам'яті був перший, і поки єдиний мій напад пароксизму.

Зроблю ліричний відступ: світ не без добрих людей. Дуже було приємно, коли незнайомі люди тобі допомагають. Один чоловік взагалі допоміг мені вийти з метро до швидкої, і потім викликав нам таксі додому, дав свій номер телефону і просив його набрати з дому, щоб переконатися чи все в порядку зі мною. Не будьте байдужими: допомагайте людям. Це дуже важливо.

Бригада лікарів на місці зробила мені кардіограму, на якій вже не було жодних наслідків нападу, та відпустила з порадою все-ж кинути курити. Озброївшись цією порадою, моя дівчина і сказала, що віднині я не курець.

Кинув курити я різко – просто перестав. Перші два тижні ламало неймовірно. Мені снились сигарети, снилось, як я закурюю, і як мені перед всіма соромно, що я здався. Найстрашніше – пережити цей момент. І дуже раджу знайти собі «другого пілота» – когось, хто кине з тобою. Перший час я дуже собою пишався, і всі навколо мене підтримували. Я перебував у стані перманентного дня народження. І так, це дуже підтримувало. Правда, мій «другий пілот» за два місяці здався, і це трохи підпсувало настрій.
Через три місяці я з цікавості спробував затяжку в друга – і мені стало фізично неможливо курити. Я закашлявся, як школяр. Що ж, хороший знак. З того дня, коли я кинув курити, пройшло півтора року. І я не можу сказати, що почуваю себе, як чемпіон.

Здоров'я моє, по відчуттям, краще не стало. Хоча, напади стали відбуватися рідше. Можливо, ще трохи довше можу побігати в футбол до першої задишки. Але скоріше, це самонавіювання. Я не переношу кальяни, дуже рідко можу дозволити собі сигару. На п'янках складніше: чомусь досі хочеться після алкоголю закурити. Інколи так сильно, що можу попросити в когось із друзів на п'янці айкос. І зовсім буду відвертим: декілька разів я таки закурював. Це траплялося рідко, і загалом було «не очєнь», бо під дуже великими дозами алкоголю.

Кілька днів тому знайшов у коробці з дріб'язком свою стареньку чорну матову «Зіппо», яку мені колись сестра подарувала. Сидів і клацав кілька хвилин. Така гарна річ, і зовсім непотрібна. А головне – за ці півтора року я набрав 10 кілограмів, які нікуди вперто не хочуть діватися. Можливо, це найсумніше.

А з веселого – мене більше не турбують ціни на цигарки, хоч не скажу, що грошей стало більше) Також призвичаївся до зміни соціального укладу. Раніше на роботі перекури були звичним шляхом «втертися» в новий колектив, налагодити контакти з керівництвом та колегами. Зараз я помічаю, що насправді, курців серед співробітників не так вже й багато. І я анітрохи не жалкую, що принаймні одну шкідливу звичку я приборкав. Тепер треба навчитись перестати гризти нігті – в цій грі я з тих пір, як маю зуби)

Всім, хто хоче кинути курити, але не може, відтягує і постійно планує, скажу лиш одне – наважтесь зробити це різко. Жодні практики, книжки, замінники не зроблять того, що ви можете зробити самі. Ми часто недооцінюємо себе та боїмося програти. Тому не витрачайте кошти на Аллена Кара, жуйки, пластирі, чи бог знає що. Рішучість є в кожного, і вона – безкоштовна.

Ілюстрації

ще! ачьонє?