Мы не носим лифчики!
Мы не носим лифчики!
Мы не носим лифчики!
Мы не носим лифчики!
Нас четыре девушки. У нас разная грудь: маленькая, торчащая, объемная, тяжелая, которая помещается в ладошку и нет. Общее у нас только то, что мы все носили лифчики, но в один момент попробовали от них отказаться.

Казалось бы, попробовали - молодцы - зачем всем об этом рассказывать? Но общество сует свой нос к нам в декольте, осуждая и возмущаясь отсутствию лифчика. Какого это походить без бра, рассказывают девушки с разными размерами.

Юля, EUR 70B
Юля, EUR 70B
У меня грудь, как у Киры Найтли. То есть ее нет. Но если Кире Найтли в "Пиратах" и дорисовали грудь на компьютере, то мне, чтобы создать ее видимость приходилось надевать бра с поролоном. В детстве меня называли плоской доской, а в танцевальном классе, где все в трико, я была единственной без лифчика. Носить бра я начала, когда стало совсем стыдно за свою маленькую грудь - в восьмом классе.

Лифчик купила сама, втихаря от мамы. Она, наверняка, даже не думала о том что он мне нужен и что без него я страдаю. Только к 21 году я наконец-то перестала комплексовать: перешла с неудобных лифчиков с косточками к трикотажным бра без чашечек и прочего.

Ходить даже неделю совсем без лифчика было для меня вызовом. Многие думают, что если грудь маленькая - это проще. Да, если ты носишь исключительно мешковатую одежду или сейчас зима и можно спрятаться в свитере. Но я люблю обтягивающие гольфы, футболки, платья и майки. А когда ты в такой одежде без бра, картина следующая: плоская поверхность в белом гольфе и выпуклое двоеточие сосков.

Глядя на себя в зеркало я сомневалась, эротично это или пошло. Мой парень советовал надеть что-нибудь под низ, а подруги с большой грудью уверяли, что в этом нет необходимости. Что ж я оставила все как есть.
Знаете ли, очень удобно: ничего не давит, не нужно все-время опускать бра на грудь, когда оно подпрыгивает наверх, лишь изредка кто-то может повтыкать на твои соски. А ведь раньше на мою грудь мало кто обращал внимание!
К концу дня я начала кутаться в шарф, чтобы прикрыть свое маленькое достоинство и даже не потому что на меня глазели, а потому что мне самой было некомфортно.

После этого я решила, что для моих любимых вещей в обтяжку бра - это маст-хев. А под свитера и оверсайз вещи их по-прежнему не надеваю.
Но самое главное я давным-давно не комплексую из-за маленькой груди или кеглеобразности своей фигуры. Наоборот горжусь тем, что "у меня грудь, как у Киры Найтли".
Саша (поняття не маю, який у мене розмір)
Саша (поняття не маю, який у мене розмір)
Перший мій шкільний спогад про відсутність ліфчика стосується не мене. В однокласниці почали рости груди, але ще не аж так, щоб ліфчик був потрібен насправді. Вона носила білу майку і я весь час думала "фу, як некрасиво та непристойно!" Врешті, я запитала її, чому вона досі не носить ліфчик — настільки мені це здавалось вульгарним. Вона лише знічено сказала, що "мама каже, що рано».

Звісно ж, як тільки у мене з'явився натяк на груди, ми з мамою пішли купувати мій перший бюстгальтер. Він був бежевим, з мереживом і пристойною поролоновою чашкою. Настільки мені подобався, що я навіть кілька разів лягала у ньому спати.

Далі було більше й більше красивих і не дуже бюстгальтерів — різних кольорів та текстур, з різними застібками. Їх об'єднувало одне — поролонова чашка, яка перетворювала мої груди на "ідеальні" за формою і непогані за розміром. Без ліфчика вони видавались мені непристойно малими і надзвичайно некрасивими.

Але одного літа в моїй голові наче перемкнувся тумблер. І я вперше пішла вибирати бюстгалтер без наповнювача і кісточок. Купила. Ще один. Потім ще один. А потім зрозуміла, що навіть ці топи мені насправді непотрібні. Цей шлях був довгим — перші рази я почувалася так, ніби люди навколо перешіптуються і вказують пальцем саме на мене. Мовляв, подивись, як некрасиво! Поки в моїй голові точилася ця боротьба, я то одягала поролонову броню (ретельно і вдало підібрану, до слова), то бавовняні топи.

Але, врешті, топи перемогли — в них просто було зручніше, а згодом і без них.
Водночас, мені перестало здаватися, що всі навколо тільки те і роблять, що дивляться на мої некрасиві й неправильної форми груди. Та й груди перестали здаватися некрасивими.
І якщо раніше, одягаючи гольф без білизни я почувалась невпевнено й дуже хотіла прикритись, то тепер це мій улюблений одяг.
Виявилось, що досить ненадовго припинити перейматися думкою інших, щоб з'ясувати, що насправді красиво і зручно для тебе. І мова тут не лише про бюстгальтер чи його відсутність.
Яна, EU 75D
Яна, EU 75D
Мама всегда говорила, что спать в лифчике - сущее зло, носить дома - не желательно, а на улицу без лифчика ходить вульгарно. Поскольку, слова мамы - истина в высшей инстанции, я все детство жила по этой инструкции.

Мое детство прошло на 6 этаже в доме без лифта. Каждый раз, спускаясь вниз встретить подружку, мне приходилось придерживать грудь руками, чтобы не было больно во время прыжков.

В 16 лет размеру моей груди начали завидовать одноклассницы. К 18 я начала горбится, ведь центр тяжести медленно, но уверенно, перемещался в лифчик. Появилась проблема в выборе одежды: нормально в талии, маленькое в груди или велико в талии, нормально в груди. Шутки друзей и элементарное неудобство меня окончательно задолбали.

В один момент, я просто устала и перестала носить лифчик. Вообще. Мне было все равно, что кто-то считает это вульгарным или не красивым, а кто-то откровенно пялится в общественной транспорте. Даже не могу сказать часто ли на меня пронзали возмущенные взгляды прохожих. Ведь даже не обращала на это внимания. Но несколько раз слышала замечания от людей о том, что это неуместно, не культурно, не красиво, вызывающе и тд.

Важнее для меня было то, что летом без лифчика не так жарко. Никакие косточки не способны неожиданно уколоть нежную кожу на ребрах. Можно надевать одежду по размеру, а не подстраиваться под увеличение объема за счет лифчика.
У меня не бывает "фууух" когда я снимаю лифчик, ведь на протяжении дня ничего не давит. Со временем я перестала замечать, что ходить или бегать без лифчика больно, мышцы привыкли и адаптировались.
Из минусов:

- не под каждую одежду отсутствие лифчика идет. Все зависит от упругости и размера груди, и, конечно же, от размера вашего пофигизма.
- "доченька, пожалуйста, ну надень хотя бы для меня, это же некультурно!"
- зимой я в 60% лифчик ношу, потому что так теплее!
Не буду лукавить, все еще есть два места, куда я без лифчика точно ни ногой: на работу и в гости к маме. Противостоять этим двум системам я пока не научилась.
Да и зачем?
Лєра, UA 75E
Лєра, UA 75E
Нещодавно з подругою переглядала фото з першого курсу (шестирічної давнини). Мене вразили дві речі в 17-річній мені: величезні щоки і те, як мої груди виглядали в ліфчику.

Я ніколи не носила поролонових бра - просто не було необхідності. У дев'ятому класі в мене вже була четвірочка. І я дуже комплексувала з цього приводу. Мої груди мені не подобалися: здавалися неакуратними, обвислими, не ідеально круглими (як в американських фільмах), а соски взагалі стрьомні. Тому я носила ліфчики на кісточках.

Вони піднімали мій бюст,робили його округлим, і прикривали соски. Унаслідок, в одязі мої груди виглядали як два нормальні такі кавунчики.

Я завжди любила і досі люблю білизну. Так, одного разу я замовила на Aliexpress два комплекти з топами. Просто вони мені сподобалися. Але звикала я до них дуже довго. Мені не подобалося, як мої груди виглядали в одязі. Порівняно з кавунами вони тупо висіли. Але з часом я звикла. До зручності легко звикнути.

Для експерименту цього літа я спробувала тиждень ходити взагалі без бра. Мій тодішній хлопець сказав, що йому так дуже подобається. Деякі знайомі говорили, що не помічали, поки я не питала напряму, що вони думають. Деякі відверто витріщалися.

Мені здавалося, що я навіть готова так ходити завжди. Мені не боляче ходити/бігати/стрибати без бра. Мабуть, тому що я звикла займатися в залі у спортивних топах без поролона.
Але я передумала, коли біля метро Тараса Шевченка троє чоловіків біля ятки з шаурмою почали тикати на мене пальцями і кричати: "Без ліфона!". А я дуже не люблю коли кричать.
Так що я не ходжу без ліфчика. Ходжу в топах. В одязі видно, що я не гола, і нічого не тисне. А мої груди виглядають як нормальні жіночі груди п'ятого розміру, а не кавуни.
Текст

Ілюстрації
Верстка
Спешел сенкс

Юлія Лисенко, Олександра Власюк, Яна Проценко, Валерія Залевська
Дарина Скульська, Наталія Гричкосій
Ірина Шарова
Жені Полосіній і школі Projector
Текст



Ілюстрації

Верстка
Спешел сенкс

Юлія Лисенко, Олександра Власюк, Яна Проценко, Валерія Залевська
Дарина Скульська, Наталія Гричкосій
Ірина Шарова
Жені Полосіній і школі Projector
ще! ачьонє?