Флірт за гроші
Флірт за гроші
«Всі люди — звірі», — категорично заявила Анна, усміхнена дівчина невисокого зросту з довгим волоссям і міцною статурою. Вона займається кікбоксингом і часто ходить у спортивному одязі. Такою вона була три тижні тому. Коли наступного разу я зустріла Анну в сексуальній кофтині з макіяжем і сумним відстороненим поглядом, то здивувалася.

Три тижні. Рівно скільки знадобилося дівчині, щоб підняти самооцінку, відчути себе предметом і зрозуміти, що вона більше ніколи не працюватиме хостес в барі. Анна розказала АЧЬОНЄ?, як фліртувати, щоб тобі купили випивку, а наша журналістка записала і переклала розмову.
Мені 25 років, і я все ще шукаю себе. Батьки заявили: шукай роботу, я заявила: виклик прийнято! Довго не могла знайти роботу офіціанткою, тому погодилася стати хостес в барі. Тут в Греції, ми називаємо такі заклади «колобар»: «коло» — це жопа, а «колобар» — місце, де ти можеш знайти красиву жінку. Батьки були впевнені, що я не витримаю, і я хотіла довести їм протилежне.

Власник попередив: «Мені потрібна красива жінка: не проститутка, але й не монашка. Твоє завдання — дати клієнту коктейль, спілкуватися з ним і робити так, щоб він тебе пригощав. Собі замість алкоголю ти можеш наливати воду.»
На барі стояла пляшка джину Gordon's, в якій була вода. Про це знали тільки працівники бару.
Коли я вперше прийшла на роботу, то відчула: щось тут не так. Моя напарниця, старша жінка, яка приїхала в Грецію з Румунії, дуже вправно фліртувала з клієнтами. Для неї ця робота — єдина можливість прогодувати сім'ю в чужій країні. Згодом, я дізналася, що вона працює не лише в барі, але й надає сексуальні послуги. І деякі клієнти навіть розлучалися з дружинами заради таких жінок.

У перший вечір в барі було 10 чоловіків.
У мене було дві емоції: з одного боку приємно, бо я бачила, що їм подобаюсь, а з іншого —гидко.
Бо деякі гості бару були старими, неприємними і дивилися так, ніби хотіли мене з'їсти, бо я молода і солоденька. Та з часом ми стали друзями з деякими клієнтами. Вони приходили щодня, сідали до мене за барну стійку і розказували про своє життя.

Я приміряла на себе багато різних ролей. Насамперед, роль красуні за баром, але також роль психолога і друга. Правда, ця методика була не найкраща, бо один чоловік через це в мене закохався. Він часто приходив просити любовних порад, а потім я усвідомила, що історія, яку він розказував, була про мене. Одного дня він дуже напився, замовив багато напоїв собі і мені, а потім заснув на барній стійці. Коли прокинувся, виявилося, що у нього немає грошей. Більше він ніколи не приходив в наш бар.

Спочатку я була дуже мотивована: купила красивий одяг, почала робити макіяж, але швидко від цього втомилася і перестала. Працюючи там, усвідомила, що я дуже красива. Моментально відчула себе жінкою, до того ж бажаною жінкою. Це було неочікуване відкриття, вибух.

Самооцінка росла супер швидко, а потім виявилося, що іноді бути красивою — хуйово. Та все-таки клієнти поважали мене, на відміну від власника бару.
Ще в перші дні роботи він торкнувся мене. Торкнувся навмисно, коли проходив повз за барною стійкою. Я зніяковіла, не змогла ніяк відреагувати. Зараз мені жахливо соромно за те, що я не зробила нічого одразу. Я мала вдарити його! Натомість, я ввічливо сказала:
— Будь ласка, не торкайся мене, це неприємно. Я не знаю, як можу відредагувати наступного разу.

— Але як інакше ми будемо пересуватися за баром? —запитав він, хоча насправді там було місце, щоб рухатися, не торкаючись одне одного.
Я працювала щовечора з 20 до 2 ночі, потім власник відвозив мене додому машиною.

Наступного разу, коли це трапилося, я сиділа за баром і різала яблуко для коктейлю. У мене в руках був великий ніж. Коли він знову торкнувся мене, то я рефлекторно схопилася за ніж, намагаючись себе захистити і викрикнула:
«Я тебе виїбу!». Нормальною реакцією в той момент було б просто піти з цього бару, але я залишилася. Після цього стосунки стали дуже напруженими. Хоча я старалася, навіть слухала його дибільні жарти, типу: «Яка різниця між мінєтом і апельсином? Те, що апельсин намагаються з'їсти», і робила вигляд, що все нормально.

У той же день він підійшов до мене і запитав:
— Чому ти така сумна? Тебе хтось образив?

— Так. Ти, — відповіла я, але після того працювати разом було складно. В той вечір я йшла додому пішки.
Часом він міг сказати клієнтам: «Ніхто з вас не трахається і тому ви сьогодні тут». Його позиція була така: я продаю тут жінок. Він не дозволяв клієнтам, що не купували дівчині за баром напій, навіть спілкуватися з нею. Тому деякі чоловіки переставали приходити в цей бар.

Після конфлікту з власником я стала зближатися з клієнтами. Вони ж не сприймали мене як друга і ревнували один до одного.
В одну з п'ятниць в бар прийшов вперше Крістос. Між нами виникла якась хімія, ми розмовляли весь вечір. Але Толіс, постійний клієнт, дивився на нас і злився. Через півтори години розмови він ніби вибухнув і крикнув: «Що такого він тобі розказує, що ти так на нього дивишся?».

Коли чоловіки приходили одночасно, то було смішно: «Можна я куплю тобі напій, щоб ти говорила тільки зі мною?» — питав хтось періодично.
Така і була мета цього бару — заробляти на нашому флірті.
Я усвідомила, що кожен хоче уваги: усмішки, погляду, діалогу. Але звісно ж і поговорити на булшіт теми: як ти любиш трахатися, чи любиш робити мінєт і тд. Брудні розмови я не вела, за винятком одного разу.
Тоді в бар прийшов відомий на все місто чоловік. Місцеве цабе, бізнесмен, якого всі знали. Він був настільки втомлений від свого щоденного життя: від роботи, дедлайнів і обов'язків, що йому хотілося обговорювати дибільні теми. Він приходив майже щодня, купував один коктейль собі і йшов додому.

У той вечір він замовив найдорожче віскі у нас в барі: для себе і для мене. І я не стала пити воду, я хотіла показати, що ми рівня одне одному і пила віскі з ним. Правда за це мені влетіло від власника наступного дня. «Не говори зі мною на серйозні теми», — попросив він, і тут же запитав чи люблю я кунілінгус. Я прийняла правила гри і впевнено відповіла: «Так, хочу, щоб це тривало чотири години». «Але ж це неможливо», — заперечував він. «А мені однаково», — продовжувала грати я. З часом я навіть повірила в цю роль.

Чи було у мене таке, що я хотіла продовжити спілкування в неформальній атмосфері? Так, тричі. Але я розуміла, що чоловіки в барі надто дорослі для мене, а я надто молода для них.

Одного разу Васіліс, постійний клієнт, прийшов і сказав: «Вчора я пішов до моєї мами і сказав їй, що дарма вона народила мене так рано. Якби вона потерпіла трішки і я був молодший, міг би бути з тобою». Він бачив, що в мені є ця молода енергія. Очі, наповнені вогнем, говорили старшим чоловікам з бару: «Ні, тільки в твоїй фантазії. Ти можеш говорити що завгодно, але не можеш торкатися».

Спочатку я дуже соромилась, якщо повз цей «колобар» проходив хтось із моїх знайомих, потім мені стало наплювати. Я ніколи не почувалася так самовпевнено. Мені там не було страшно. Я була в безпеці, за винятком стосунків із власником бару. Коли я сказала, що звільняюся, в останній мій робочий день —він полапав мене знов.
Я втомилася від запаху сигарет, втомилася бути ввічливою, бути під прицілом поглядів, втомилася від людей, втомилася відчувати себе товаром. Після роботи, я просто приходила, лягала на ліжко і годинами дивилася в стелю. Люди звірі. Я підняла свою самооцінку, але втратила щось більше.

Наше місто дуже маленьке, і я періодично зустрічаю чоловіків, що розказували мені про всі свої зради і фліртували зі мною, на вулиці з дружинами і дітьми. Мені не соромно. Все, що трапилося в барі — залишилося в барі.
Після інтерв'ю Анна написала мені в Фейсбук повідомлення:
«Це була жертва, яку я заплатила за зароблені гроші, здаючи в оренду свою красу, увагу і енергію. Світ дуже лицемірний - зараз я це бачу. Я досягла свого дна і тепер можу відштовхнутися, щоб плисти нагору. Мій тато тепер дивиться на мене іншими очима . Звісно, я більше не та Анна, яка була до цієї роботи.

Тепер я вмію всміхатися, коли не хочеться, хитрити і маніпулювати людьми. Думаю, я подорослішала. Хоча зараз цей досвід здається сном, я ніби була в джунглях і мала справу з тиграми, левами, гієнами і навчилася справлятися з усіма звірями».
Історія
Записала
Ілюстрації
Верстка
Анонім
Яна Проценко
Наталія Гричкосій
Ірина Шарова
ще! ачьонє?