Співбесіда
з поліграфом
Співбесіда
з поліграфом
Дзвінок з незнайомого номеру. Типово HR`ський голос хоче типової інформації на від'єбісь про те, що за цим телефом дійсно людина, яка відправила резюме, і це не пранк. І чи не зажралась людина по самі помідори в площині бюджету ЗП.

Отримує дві позитивні відповіді, каже що їй треба поговорити з керівництвом (ставлю на те що вона попросту знайшла задовгу сторіс в інсті і хоче глянути зі звуком).

«Вашу кандидатуру одобрили, будьте в "Мафии" на углу (на розі підозр і ненависті до Мафії) в 15:00, закажите себе чайкофе, позвоните вот по этому номеру и ждите».

«Що ж, хоча б інтрига і шанс згадати за що я ненавиджу мафію,» — пролетіло в голові. «GOD HATES US ALL,» — пролетіло в наушниках від Slayer (треш-метал гурт).

Наступний день, — Мафія, що все так само на кутку вищезгаданих відчуттів.

Чекаю з чашкою рідини на особу, яку заздалегідь попередив, що я на місці ще закурюючи перед входом, ібо чекати — зашквар.
«Або їй 25 і вона таки тру тімлід, або 35 і слідкує за собою,» — перше враження не повторюється, кажуть.

Початок діалогу з формальностей і знайомства, середина діалогу більше схожа на формули — абревіатури, цифри, ще абревіатури, ще цифри.
«Только у нас политика компании такая, что все сотрудники, перед тем как попасть в офис, проходят полиграф. У Ваc же с этим нет проблем?»
«Які можуть бути проблеми, якщо я там ніколи не бував,» — випалюю напряму. Цікавлюся, що саме там запитуватимуть, крім, очевидно що, чи не зливав інфу я в минулому.
«Не сливали ли вы базы, не нарушали ли NDA, все ли правда в вашем резюме, не имеете ли связей с силовиками\криминалитетом, не засланный ли вы казачек, не алкоголик или наркоман ли вы..» І далі по списку.
Закінчили діалог, сказала чекати на інфу по поліграфу: працівник сам набере протягом тижня і скаже коли приходити.

Що роблять після співбесіди? Йдуть в «Банку» за дивним алкоголем, звичайно ж.
Принаймні я.
Принаймні в той день.

Виходжу на курилку з останнім шотом в руці. Вібросигнал вєщає про вхідний вайберівський месседж — інструкції щодо поліграфу завтра. Пункт про не пити за 2 дні викликає посмішку і бажання взяти ще пару шотів, щоб навєрняка.
День П. Маршрутка на Солому (район Києва). Slayer знову кричить в наушниках православні лозунги.
Знаходжу адресу — довоєнний будинок, що віддає совком і сумною стабільністю, тою що схожа на смерть, ну ви знаєте. І з дизайном і кольоровим оформленням таким, неначе тих дизайнерів, хто погано грався зі шрифтами в цьому житті, відправляють в таке ж пекло.

Кімната з поліграфом нагадує будь-яку кімнату з серіалу «Улицы разбитых фонарей». Ввічлива тітонька просить вимкнути телефон, підписати папери щодо згоди на обробку персональних даних в 3-ох копіях і зняти верхній одяг. Пояснює процедуру: мій потенційний роботодавець направив список питань, які мають бути озвучені.

Безпосередньо перед поліграфом всі вони по черзі проговорюються.

Формулювання можна змінити, якщо воно вам не подобається чи є неприйнятним.

У будь-який момент процедуру можна перервати і закінчити.

Дихати розмірено: 5 секунд на вдих, 5 на видих.

Не рухатись. Взагалі.

Дивитися винятково перед собою, не крутити очима (а аккурат перед кріслом стоїть камера, яка в догонку фільмує весь процес).

Крісло в стилі бруталізму з широкими підставками під руки. Під долонями рушник, підозрюю, що просочений багатьма шарами поту з присмаком згорівших нервів.

Під дупою плашка. Кабелів не помітив, та вона просто має зчитувати зжимання сфінктера.
Крім плашки датчики навішують на рівні сосків і вище ліктів.

Для тесту запитує «як мене звати» шість разів. Тричі збрехати, тричі відповісти правильно.

Долоні вже пітніють.
Акт перший — загальні питання і по резюме.

Зрозумів, чому не можна було пити: вивезти спокійне сидіння не рухаючись і щоб котєлок варив — вкрай складно.

В догонку це змінює серцеві ритми, і показники можуть бути вкрай неточними.

Перший блок проходить як треба, далі гірше — починаються проходи по всім болючим питанням: чи не брехав в резюме (а я брехав), пласт про наркотики (риторику я змінив в сторону того, чи я не залежний від того, до антисоціальних і непрофесійних меж.) Намагаюся триматись на серйозних щщах, попри те що питання повторюються по колу декілька разів, через те що прилад все не може нормально вловити чи-то тиск, чи-то серцевий ритм.

Спітнілі руки вже промочили всі рушники наскрізь.
Через хвилину непорушного сидіння і погляду в одну точку малюнки на шпалерах починають рухатись.

Через дві — камера, що прямо переді мною, втрачає грані і зливається зі шпалерами в дикому танці.

Через 5 хвилин, і десь 15 питань з 60, сенсори на кінцівках починають бастувати проти такого оніміння і подають хаотичні сигнали — руки здаються то коротшими, то довшими.

На питання відповідаю пошвидше і правдиво, щоб економити час.

Одначе, бюджетний замінник NBOMe пролітає в голові під кінець процедури.

30 хвилин хронологічного часу здалися парою годин.

Тітонька каже, що Доббі може бути вільний і пропонує цукерку. Беру три і виходжу на повітря. З думкою, що повітря таки прекрасне, як і вільне володіння своїм тілом і поглядом, закурюю косяк прямо на виході з будинку.
Роботу таки отримав.

Mission complete, self respect + 50

Усе інше під NDA.
Текст
Ілюстрації
Верстка
Паша

Ірина Шарова
ще! ачьонє?