Я шукаю роботу
Я шукаю
роботу
Про стан безробіття й процес пошуку роботи очима різних людей
Помічники Санти шукають роботу
У перший день після звільнення я відчула легкість буття. У ній не було тасків, мітингів, дедлайнів і бездушного гікбота. Прикро, що дуже скоро ця легкість стала нестерпною.

Спершу я вирішила не поспішати з пошуками. Натомість хотіла зрозуміти, як поєднати свої інтереси з конкретними сферами й компаніями. Впродовж двох тижнів створила резюме на декількох сайтах, сходила на дві співбесіди, відсіяла нецікаві пропозиції, відгукнулась на цікаві.

Аж ось реклама work.ua сказала "Та камон!" і я зухвало розіслала листи омріяним роботодавцям напряму. У відповідь - тиша із присмаком новорічного застілля. Ну хто шукає роботу перед Новим роком? Хіба що помічники Санти. Або я.

Усюди знижки на новорічні подарунки. Люди поспішають купити блокнот, що підбити підсумки року. А на ринку праці затишшя. Зокрема й через кризу кваліфікованих кадрів.

"Та камон!" в моїй голові перестало працювати. Адже я сиджу в ямі олів'є, одна з цих некваліфікованих, нестресостійких джуніорів-мультипотенціалів.

У новорічну ніч з усього привітання президента я почула тільки побажання Дантеса: "Желаю вам найти хорошую работу!" За це і випила. Пів пляшки джину.

Хароша работа не забарилася. Запропонували круту посаду і нормальну ЗП у креативній сфері.

Та камон! Люди з аірподсами, айкосами, авокадо-тостами на сніданок і техно-вечірками на ніч зазвичай працюють саме на таких роботах. Запросили пройти співбесіду скайпом. Тепер я ніжно кличу її моїм першим факапом 2020-го.
Мій скайп і інтернет-з'єднання витримали півтори години із поганим поліцейським — співзасновником компанії, а от я ні.

— Какая ваша цель?
— … ( відповідь була чимось середнім між хочу створювати креативні проєкти і заїбалась сидіти в хаті).

Після цієї співбесіди стало ясно: я не знаю чого хочу, боюся злих дядь і труднощів. І найнеприємніше: йду за покликом моди на професії, а не за власним. Адже я ненавиджу авокадо, не розумію техно і не готова купувати навушники за 4К, навіть якби мала на це гроші. Робота у креативній сфері не зробить мене крутою. А от зрозуміла кар'єрна мета, що пасує до моїх здібностей та інтересів щонайменше дасть можливість залишатися собою і робити те, що має для мене сенс!

На цьому вже наступного дня я склала новий список. Навіть декілька. Чесно зізналась собі, що вмію, що ціную і чим справді хочу займатися. Розіслала ще одну партію листів і пообіцяла собі не облажатись.
Компанії банкрутують, а я шукаю роботу
Рішення піти з компанії виявилось для мене найскладнішим за весь час роботи в ній. Бо я займалася тим, що мені подобалось, робила круті проєкти, зрештою, прикипіла душею до багатьох колег. І зовсім не мала сил і натхнення шукати нову роботу. Взагалі піти зі старої роботи у невідомість — це мегаризик для мене. Бо я боягузка і ще та. Куди йти, я теж не знала, але на старій роботі було так багато «але», що треба було негайно рятувати своє ментальне здоров'я.

І — о, диво — коли я звільнилася, почала відчувати полегшення і навіть щось схоже на радість. Ну як, просто почала бачити життя, крім роботи. Хоча водночас залишався страх невідомості і бажання якомога швидше хапатися хоч за щось, бо не можна довго не працювати. Витрачати заощадження, які довго й важко відкладала на подорожі — така собі перспектива. І що взагалі робити, якщо не працювати. Раптом знов з'явиться відчуття непотрібності, як це у мене буває під час кожних пошуків роботи.

В цей час психологиня почала нагадувати мені про те, в якому жахливому стані я приходила на перші консультації (через стару роботу). І я змирилась з тим, що мені «можна» відпочити. Дала собі на це 2 тижні. Хоча за цей час встигла сходити на 2 співбесіди, виконати тестове для 3-ї компанії. І відмовитись від усіх пропозицій, бо то зарплата плачевна, то «кого я обманюю» — одна з вакансій мені насправді нецікава…

Натомість нових цікавих вакансій так і не траплялось. Я почала сумувати. Безперестанку моніторити всі профільні сайти і групи фб, канали в тг… Сумувати ще більше, бо все було «не те» — або обов'язки не подобались, або сфера не та, або і я не підходила за досвідом. Зрештою створила таблицю з тим, що «більш-менш». Почекала ще з тиждень. Дива так і не сталося. Наважилася нарешті надіслати першу пачку резюме.
Треба додати, що весь цей час в мене залишалася маленька скромна мрія — спробувати себе на новому ринку, але у знайомій для себе ролі. Тобто роль би розширилась, але базові навички у мене були. Ну але ж навичок і досвіду саме для цієї роботи нема, як я можу на щось претендувати, коли є стільки крутих фахівців, які ВЖЕ це вміють! Відкритих вакансій нема, а хто захоче брати недосвідченого й непробивного початківця.

Отак в мені боролись страх і бажання, аж доки я не дочекалась карантину. Ну все, приїхали. Не буду описувати, як я себе гризла і дорікала за нерішучість раніше і якої величини страх і відчай росли у мені протягом першого тижня. Ну бо кому потрібні нові працівники під час карантину? Насувається криза, компанії закриваються і думають, як не збанкрутувати, не те, щоб розширювати штат. Словом, дочекалась. Якщо можна було вибрати найгірший в житті час для пошуку роботи — то от він, вітаю себе, невдаху.

З іншого боку, може, кризові часи вимагають кризових рішень. Може, нарешті час «нахабніти» і писати всім роботодавцям, які подобаються. Може, нарешті час вчитись приймати відмови як нормальну річ, а не удар по своїй вразливій особистості. І в цьому тотальному безсиллі довкола робити хоч щось для себе, на що можу вплинути сама.
Та кому нужен мой диплом?
Я учился на магистратуре в Канаде. Изучал менеджмент устойчивого развития (Sustainability Management). Когда закончил, решил там остаться работать, так как страна мне очень понравилась.С тех пор я уже четыре месяца в поиске работы.

Я начал задаваться вопросами «в какую сферу пойти?» и «в чем мои сильные стороны?» как раз, когда пришло время выпускаться и подавать заявления. Хотел найти работу, где смогу наилучшим образом оказать услугу обществу. Интересовался и экотуризмом, и проектным менеджментом, и социальной работой, и лайф-коучингом, и вообще деятельностью, связанной с людьми и с природой. Но где применить свои интересы, было не понятно.

Семья ожидала, что я займу высокую должность, как минимум помощника менеджера, поскольку закончил магистратуру. При этом у меня был малый опыт работы: в основном летние стажировок и подработки в университете после занятий. Когда искал вакансии, я быстро узнал, что на менеджера берут только после нескольких лет рабочего стажа.

Оказалось, что даже после магистратуры в хорошем ВУЗе работодатели не разбирают студентов нарасхват. Конечно, канадский рынок труда очень гостеприимен к иностранцам, поскольку сюда многие переезжают. Но конкурируя с огромным количеством высококвалифицированных местных и иммигрантов со стажем работы, для студента-выпускника не остается много возможностей.
Усложняло поиск работы еще то, что под каждую компанию пришлось корректировать резюме и создавать практически новое мотивационное письмо, ведь во многих современных организациях для чтения заявлений используют компьютерные программы, сканирующие документы на наличие слов, соответствующих запросам компании к кандидатам. Поэтому я принял решение отсылать по несколько заявлений в день и связаться со всеми знакомыми по поводу вакансий в их компаниях.

В поиске решений я обратился за советом и к карьерным стратегам в университете, к выпускникам, устроившимся на работу, и просто к местным знакомым, и кое-что у них узнал.

Во-первых, многие советовали выбрать ту сферу деятельности, которая наиболее интересна, ведь мы проводим примерно треть жизни на работе. И чтоб определить интересующую нас профессию, можно попробовать себя в различных сферах деятельности и методом эксперимента вычислить ту, что нам нравится. Такие эксперименты можно провести внутри средних и крупных организаций, поработав в нескольких отделах и сделав выбор для дальнейшего карьерного роста.

Во-вторых, по поводу высокой должности мне объяснили, что её можно получить только продвигаясь вверх по карьерной лестнице внутри компании, начиная с более исполнительных ролей. Иногда самым сложным может оказаться попасть в компанию, а продвигаться вверх изнутри — дело проще. И в-третьих, новоприбывших сотрудников обычно вводят в курс их менеджеры, курируя и предлагая помощь в процессе работы. Многие студенты, поступившие на программы для выпускников, поделились опытом, как их после принятия на первые должности обучали, давали возможность поработать в разных отделах предприятия, а затем — выбрать путь роста в их организациях.

На данный момент у меня все еще есть желание на будущее занять руководящую должность в социальном предприятии, помогающем людям развивать свои профессиональные навыки и увеличивать свой уровень достатка и счастья. Но я понимаю, что путь к управлению проходить через обучение и рабочий стаж, и сумел донести эту мысль близким, которым не безразлично мое будущее.
Ілюстрації
ще! ачьонє?